В епоху Української революції 1917-1921 років управління у Харкові переходило від одного політичного угрупування до іншого не менше шести разів. Місто по черзі займали "червоні", "білі" та українські війська.
Яким чином місто пережило Українську революцію, хто виступав у ролі героїв та антигероїв тих подій, та які уроки можна винести з історії — Суспільному розповів історик і дослідник рідного краю отець В'ячеслав Труш.
Далі подаємо пряму мову.
"Найбільш суперечлива сила, що протидіяла українцям, — більшовики"
Харків був інтегрований в загальноукраїнський процес. З настанням Лютневої революції в Російській імперії розпочинається і Українська революція як втілення українського національного потенціалу в різних сферах життя.
Мітинг у Харкові з приводу Лютневої революції, березень 1917 року. На фотографії можна побачити Миколаївський собор, який буде зруйновано більшовиками у 1930 році. Суспільне надбання
Вже у квітні 1917 року засновується Харківська губерніальна рада або Рада Слобожанщини на чолі з публіцистом Яковом Довбищенком. Проходить Харківський губернський з'їзд у тогочасному приміщенні університету. У весняний період 1917 року над міською думою майорить український національний стяг, відбуваються різні громадські виступи.
Журналіст, редактор газети “Нова громада” (видавалася Радою Слобідської України), член УСДРП Яків Довбищенко. Едуард Зуб/Facebook
У Харкові формується декілька центрів влади. Крім української ради, починають утворюватися громадські комітети — органи загальноімперського тимчасового уряду. Постають ради з переважанням проросійських сил лівого спрямування — ради солдатських депутатів, робітничих депутатів, селянських депутатів (на Харківщині). Долучаються ліві есери та анархісти. Усі вони були різними органами, які виявляли бажання мати владу. Відповідно, поступово між ними зароджується певна конфронтація. Найбільш неоднозначною силою, що протистояла українцям, були більшовики, котрі об'єднувалися із лівими есерами та анархістами.
Для солдатського чи селянського загалу більшовики майже не відрізнялися від решти політичних сил — навіть від Центральної ради, оскільки в усіх політиків у тій чи іншій мірі риторика була спрямована на завершення війни, розв’язання земельного та соціального питань.
Українська маніфестація в Харкові, 2 травня 1917 року. УІНП
У Харкові українську фракцію в Раді робітничих і селянських депутатів очолював Микола Чеботарів — майбутній керівник української контррозвідки.
Центральна рада починає посилювати військову присутність на Слобожанщині. З цією метою сюди відправляється Чигиринський полк. У Москалівських казармах Харкова дислокувався Другий український запасний полк. Інший, 3-й Запорізький український полк, був відправлений у район Куп'янська. У Балаклії відбувається українізація місцевого запасного полку — формується Український кінно-козачий полк. Окрім того, існували українські осередки, де створювалися загони вільного козацтва — як би зараз сказали, тероборона.
Один з організаторів та керівник української контррозвідки Микола Чеботарів. Ярослав Файзулін/Facebook
Більшовики ж отримують зброю безпосередньо з Росії — кулемети, гвинтівки, набої. Активно поширюється ідеологічна література, і вони розгортають масштабну агітацію.
Центральна рада не надавала великого значення більшовицькій антиукраїнській пропаганді, оскільки вважалося, що це близькі ліві сили. Більшовики цим скористалися. Їхня пропаганда була досить успішною: Український полк в районі Куп'янська зазнав розкладання.
Більшовицькі агітатори часто навідувалися до Москалівських казарм: українські війська також деморалізувалися. Лозунги були досить елементарними: воєн більше не буде, війни потрібні тільки багатіям і політикам, а насправді треба повертатися додому, забирати землю та налагоджувати своє життя.
Вир революційних подій
У Харкові в цей період починає друкуватися газета "Рідне слово", яку фінансував харківський купець Іван Гаращенко. Він також спонсорував українську книгарню, видання листівок. Тобто в Харкові були свої меценати, свої політики і свої лідери суспільної думки.
Іван Гаращенко — купець, спонсор національного відродження у Харкові, церковний діяч (УАПЦ). Його коштом утримувалися перші у місті українська книгарня “Дзвін” та гімназія ім. Грінченка. Фінансував видання листівок і тижневика “Рідне слово”. УІНП
Люди починають вимагати переходу на українську мову під час богослужінь, а деякі священники наважуються промовляти молитви українською. Частина інтелігенції також починає бачити себе в українській церкві, але миттєво нічого не відбувається. Єпископат переважно був російським. Лише у 1921 році в Києві засновано Українську Автокефальну Православну церкву.
Знесення Миколаївського собору у Харкові, 1930 рік. Іван Гаращенко був організатором і меценатом першої парафії УАПЦ у Харкові, домігся передачі у відання УАПЦ собору та відремонтував його. Суспільне надбання
З-поміж інших визначних постатей також можна виділити й коло Миколи Міхновського — зокрема, Володимира Доленка, який описує події революції у власних мемуарах. Інші особистості, про яких слід пам'ятати і виводити їх з тіні, — це Гнат Хоткевич, Сергій Тимошенко, Яків Довбищенко.
Микола Міхновський. Суспільне надбання
У листопаді-грудні 1917 року напруга починає зростати дедалі більше. У цей час більшовики у Петрограді вже захопили владу, формують власний уряд Раднарком. У Харкові та інших містах діють ВРК — військово-революційні комітети. Це більшовицькі органи, покликані захопити владу. У них були власні загони бойовиків — Червона гвардія, що формувалася з люмпенізованих робітників, котрі піддалися більшовицькій пропаганді, та солдатів. У Харкові осередком поширення більшовицької пропаганди став 30-й запасний полк, надісланий з Центральної Росії, на чолі з Руднєвим.
Володимир Доленко — юрист, політичний діяч. У 191
Source: suspilne.media