Контейнерні споруди, встановлені ще у 2015 році, вже тривалий час вважаються непридатними для проживання, проте не всі готові їх покинути.
Тридцять першого жовтня в модульному поселенні відімкнули електропостачання та припинили подачу води. На території розпочалися підготовчі дії до знесення будівель. Однак не всі жителі поїхали – вони відхиляють варіант, запропонований Харківською міською радою. Про що розповідають люди, які отримали статус ВПО понад 10 років тому, та як бачать ситуацію представники влади, з’ясовували кореспонденти Укрінформу.
“АДМІНІСТРАЦІЯ ЗА ЖИТТЯ ТА БЕЗПЕКУ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НЕ НЕСЕ”
Поселення, яке замислювалося як тимчасове – притулок максимум на пів року – і в найкращі часи викликало досить сумне відчуття. Маленькі будиночки, а по суті – контейнери, призначені або для сім’ї, або гуртожитського типу, з кімнатами та спільною кухнею. Безліч дротів на території – все тут працювало від електрики. Тому зараз немає ні обігріву, ні можливості готувати їжу, всі санітарні незручності без централізованого водопостачання очевидні. На занедбаному дитячому майданчику, де гойдалка “вросла” в землю, попередження, що і майданчик, і будівлі – в аварійному стані, й “адміністрація не несе відповідальності за життя та здоров’я” дітей і дорослих.
Працівники комунальних служб працюють декілька днів, привезли кран і вантажівки. Почали з того, що прибрали огорожу навколо поселення. Вивезли лавку з навісом, якесь енергетичне обладнання. Завантажують покинуті мешканцями речі та різний непотріб, якому місце на смітнику. На деяких будинках розміщені оголошення: “Опломбовано. Відкривати заборонено”. А демонтаж деяких модулів вже почався, і, ймовірно, що ці роботи будуть прискорюватися. Але на п’яте листопада в деяких будинках проживають люди.
22-річна Дар’я Бойцова з Луганської області поселилася в модульному поселенні ще в дитинстві.
– Я в Харкові закінчила школу, здобула освіту в університеті, половину свого життя я тут, – каже Даша.
Дівчина має інвалідність з народження, пересувається в інвалідному візку. Одинадцятирічною дівчинкою вона разом із бабусею приїхала до Харкова на чергову операцію в Інститут ортопедії та протезування.
Повертатися після лікування не було куди – їхній Алчевськ окупували росіяни.
– Вже потрібно було нам виписуватися, лікарі запитують, чи є у нас якісь родичі, знайомі в місті, хто б нас прийняв. Але у нас нікого. Ми отримали від ДСНС направлення в це поселення. Спочатку жили в гуртожитку. Це не дуже зручно – дитина після операції, а санвузли загальні, кухня поруч – шумно постійно. Хоч як просила, та в окремий будиночок нас переселили лише у 2019 році. Підтримували його в належному стані. Щось ламалося – викликали майстрів, купували необхідне для ремонту. А зараз, розумієте, нас просто викидають звідси… Я на інсуліні, нерви не витримують цього всього, – плаче бабуся Дар’ї Наталя Єфимова.
Зарядити пристрої та закип’ятити води вона ходить на СТО неподалік.
Жінкам запропонували переїхати в один зі студентських гуртожитків, у які після початку повномасштабної війни розміщують переселенців. Цей варіант родина відхиляє.
– Ми їздили дивитися. Місця зовсім мало, тісно. Вона на візку – не розвернутися, руки он подряпала, синці, – розповідає Наталя. – Забрати побутову техніку, меблі – звісно, ми ж за роки обросли речами – туди не можна, нікуди поставити і ніде зберігати. Я не знаю, що нам робити з нашими двома котами! Як їх покинути? Це ж члени нашої родини!
Переселенці просять міську владу допомогти їм з пошуком приватного будинку в Харкові чи області. Самостійний пошук через соціальні мережі поки не дав результату.
– Даші з візком, звичайно, зручніше було б у будинку. Ми готові платити комунальні, десь обмежуючи себе, хоч я й так вже на ліках заощаджую. Оренду ми не подужаємо, – каже Єфимова.
“З ДВОМА СУМОЧКАМИ Я ВЖЕ ВИЇЖДЖАЛА – З ДОНЕЦЬКА. БІЛЬШЕ НЕ БАЖАЮ”
Дар’я та її бабуся стверджують, що мешканці модульного поселення не отримували від влади жодного офіційного повідомлення з остаточною датою проживання, тому не очікували, що виселятися доведеться взимку.
Це підтверджує і переселенка з Донецької області Марина Кирбаба. За її словами, як і всі харків’яни, прочитали цю новину на сторінці міськради в соціальних мережах, і на зустрічі з заступником міського голови Юрієм Шпарагою, яка відбулася у жовтні, люди просили принаймні не відключати електрику та воду, поки всі не переїдуть.
– Однак вранці 31-го все відімкнули, – говорить переселенка.
Марина родом з нині окупованої Ясинуватої, до початку війни жила в Донецьку.
– У липні 2014-го евакуювалася в Куп’янський район, я була тоді вагітна. Жили в якомусь таборі, який розконсервували для переселенців. Народжувала в Харкові. Потім місяць прожила в центрі матері та дитини, потім – у лікарні, де окремий бокс мені здався раєм після отих поневірянь. Далі, завдяки волонтерській організації “Станція Харків”, жила в хостелі. І врешті-решт отримала направлення в модульне містечко. Тут жила в декількох гуртожитських модулях, бо якийсь закривали, якийсь відкривали, і людей переселяли. У цій кімнаті ми з 2023 року, – розповідає Марина.
Вона – мати-одиначка з двома дітьми, говорить, старша донька навчається онлайн в донецькій школі. На оренду житла переселенка коштів не має.
– Влаштуватися на постійну роботу, коли в тебе двоє дітей і більше нікого поруч, практично неможливо, – зазначає Марина.
Жінка до останнього сподівалася, що їм дозволять залишитися, та заявляє про психологічний тиск.
– Є ж будиночки зовсім цілі, – переконує Марина. – У цьому гуртожитку електромережа дійсно несправна, в коридорі лампи не працюють. Я заселялася два роки тому, крани на кухні були зламані. Бойлер більший сюди переставити з іншого модуля не допросилася. Бо відносини з адміністрацією у мене важкі. Ще у 2019-му, коли нас хотіли виселяти, і на кухнях усі просто обурювалися, саме я багато їздила, писала, зверталася, куди тільки було можливо. І тоді ми відвоювали поселення, хоч як нас не витискали. Тодішній адміністратор казав ніби жартома: от, ми вам вимкнемо світло, воду і заб’ємо каналізацію, а тоді викличемо службу у справах дітей, і їх у вас заберуть, бо вони живуть у неналежних умовах. І сміявся. Ми казали: “Не посмієте”. Але ось, маємо. Служба у справах дітей у нас була в неділю – і це було залякування.
Зрештою Марина погодилася на другий варіант житла, запропонований міськрадою. Це також місце компактного проживання ВПО. Вона підписала згоду, що її все влаштовує, і нині потроху збирає речі.
– Це все дуже важко… За ці роки ми обросли якимось майном. Меблі, купа посуду… Та ось дитячі велосипеди. Зберігати це все ніде… Нам казали: “Дві сумочки в руки – і в гуртожиток”! Ви розумієте, як це? Я вже з двома сумочками їхала – з Донецька! І більше так не хочу, – говорить жінка.
“ЛЮДЯМ НЕОДНОРАЗОВО ПОВІДОМЛЯЛИ ПРО ПЕРЕЇЗД”
Що житло тимчасове, звичайно, всі мешканці знали від самого початку. Однак договори на проживання в поселенні місцева влада все продовжувала, бо рішення, яке б задовольнило всіх, не було, і в умовах повномасштабної війни воно, тим більше, не з’явилося. Термін придатності конструкцій закінчився ще у 2017-му, відтоді в поселенні не приймали нових переселенців, і воно поступово пустіло.
Поселення намагалися закрити у 2019 році: тоді міськрада заявляла про аварійний стан. Хоч були опір і обурення, багато хто поїхав: з 360 мешканців, станом на червень 2020-го, залишилося 203. І змінила цю цифру наступ росіян на Харків. Перше повідомлення про те, що мешканців поселення розселять в гуртожитки, з’явилося на офіційних ресурсах міськради у травні цього року. На той час там проживало лише 37 людей.
31 жовтня міська рада повідомила, що влада допомагає з розселенням до гуртожитків, і в поселенні залишаються лише 15 людей.
За словами заступника міського голови з питань доступності, ветеранської політики та внутрішньо переміщених осіб Юрія Шпараги, обласний центр контролю та профілактики хвороб та Інститут судових експертиз ім. Бокаріуса встановили, що приміщення модульного поселення непридатні для проживання.
У коментарі Укрінформу ввечері 5 листопада посадовець повідомив, що в поселенні – 9 мешканців.
– Серед них є двоє людей з інвалідністю, на візках колісних, але в однієї вона хоч і явна, та поки що без офіційних документів. І в першому, і в другому випадку вони проживають разом і з родичами-помічниками. Є дівчина з бабусею-опікуном, а в іншому випадку син оформлює опікунство над матір’ю. Їм пропонується інклюзивне житло в одному з гуртожитків міста Харкова, які визначені як тимчасове місце перебування для осіб з інвалідністю. Всі інші громадяни, я так думаю, будуть влаштовувати своє життя самостійно. Водночас ми готові надати місця в гуртожитках. На сьогодні в місті визначено 52 місця для ВПО. Процес (розселення, – ред.) триває. Коли ми розпочинали, було 32 особи, зараз – 9, – говорить Шпарага.
За його інформацією, родина з сімома дітьми переїхала до села в Близнюківській громаді, де їм придбала будинок місцева влада.
– Ще одна мама з трьома дітьми переїхала до чоловіка, з яким має спільних дітей, він – харків’янин, – стверджує посадовець.
За його словами, переселенцям на візках колісних запропонували кімнати площею 18 кв. м на першому поверсі гуртожитку.
– Там розширені коридори, туалетна кімната, душова інклюзивні. Я позавчора брав візок колісний, рулетку і сам перевіряв, як воно проходить. Там можна проживати, – заявляє Шпарага.
На запитання, чому остаточна ліквідація поселення відбувається вже практично під зиму, а не протягом теплого періоду, заступник мера відповідає так:
– Перше засідання комісії з техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій відбулося ще навесні. З людьми проводилася робота, що так і так – поселення не придатне. Була експертиза центру контролю та профілактики хвороб. Ну, там явно ж. Коли піднімають обшивку – а там цвіль, грибок. Просто що його не видно назовні. Далі експертиза Інституту Бокаріуса. Але люди сподівалися до останнього. Ми з ними говоримо, а вони все одно думали, що ніхто не буде демонтувати. А коли є всі документи, висновки про непридатність до використання, прийняте рішення про відключення від комунікацій і розселення. Людей повідомляли неодноразово, скільки разів я особисто говорив. Ще навесні пропонували переїзд, – пояснює Шпарага.
Він переконує: перебувати в поселенні насправді небезпечно, і він у цьому переконався на власні очі.
– Наприклад, трохи підняли стелю, а там по кабелях тече вода. Розумієте, просто прийшов вже кінець цим конструкціям. Там стовідсоткове забезпечення електроенергією, ті контейнери обплетені кабелями. А герметичності вже давно немає. Хто хоч трохи розуміється на техніці безпеки, той знає, що це таке. Людей давно звідти треба було переселити, але сталося, що сталося… Доводиться вмовляти. Люди по 10 років там прожили і не влаштувалися в житті по-іншому, ніж проживати у модульному поселенні, – каже Шпарага.
ЧИСЕЛЬНІСТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ У ХАРКОВІ ШВИДКО ЗРОСТАЄ
У січні 2022 року віцепрем’єр-міністерка України Ірина Верещук, голова Харківської облдержадміністрації Олег Синєгубов і міський голова Харкова Ігор Терехов на брифінгу розповідали про пілотний проєкт будівництва житла для переселенців. За задумом, у перший новий будинок мали б переїхати мешканці модульного поселення. Йшлося про зведення трьох триповерхових будинків, і що будівництво першого з них розпочнеться наприкінці весни 2022-го.
«Ми завершуємо з проєктною документацією – на це місто дає кошти. Далі ми домовилися про співфінансування 30 на 70. Надалі, напевно, можна залучати й грантові кошти, й теж іти шляхом співфінансування», – сказав тоді Терехов.
До реалізації не дійшло через повномасштабну війну. Наразі стоїть питання хоча б тимчасового притулку для евакуйованих людей, кількість яких швидко зростає.
– Дівчина на візку колісному та її бабуся хочуть, щоб їм придбали окреме житло. Таке в них бажання – нормальне бажання, звичайно. Якби не було війни, можливо, це питання було б вирішено до 2022 року. У сьогоднішніх умовах такої можливості немає… Динаміка по ВПО, на жаль, позитивна. Зараз їх вже понад 208 тисяч (буквально місяць тому мерія повідомляла про понад 206 тис., і це лише офіційно зареєстровані, – ред.). Тут не йдеться про надання окремого житла, нам треба хоч дах над головою людям дати, – резюмує Юрій Шпарага.
Юлія Байрачна, Харків
Фото: В’ячеслав Мадієвський / Укрінформ
Більше наших фото можна купити тут.
Source: www.ukrinform.ua