Дитяча метушливість: хвороба чи темперамент?

Термін “гіперактивність” зараз використовується дуже часто. Активна дитина, гомінка дитина в дошкільному закладі та навіть школяр, якому важко всидіти спокійно на уроці, автоматично потрапляють під це визначення. Проте, гіперактивність – це не тільки високий рівень діяльності, а стан, за якого нервова система дитини не може “збавляти оберти”: переносити увагу, зменшувати емоційне збудження та контролювати імпульсивні пориви. Ми звернулися до Аліси Басєєвої, лікаря-педіатра, дитячого дієтолога та засновниці Школи здорової дитини та Академії дитячої нутриціології, щоб допомогти розібратися у складному питанні – коли необхідно звертатися до лікаря.

Як розрізнити природну жвавість від гіперактивності

Основна загроза не в самій активності, а в тому, що дитина перебуває у постійному стані внутрішньої напруги. Їй важко зосереджуватися, важко стримувати емоції, вона швидко втомлюється морально та фізично. Такі діти частіше опиняються у конфліктах, мають проблеми з навчанням, гірше пристосовуються в садочку та школі.

Якщо батьки пояснюють це “особистістю” або “віком”, дитина може довго залишатися наодинці з проблемою, яка в майбутньому впливає на навчання, самооцінку та емоційний стан.

Активність здорової дитини

Основна відмінність – вона піддається контролю.

Може заспокоїтися на прохання дорослого.
Коригує поведінку залежно від ситуації.
Здатна слухати та виконувати вказівки.
Жвавість проявляється періодично, після чого настає відпочинок, сон або тиха гра.

Ознаки гіперактивності

Дитина не просто багато рухається, вона буквально “не може” зупинитися.
Тіло та мозок працюють ніби в режимі безперервної тривоги: їй важче засинати, дотримуватися правил, важко почекати своєї черги або спокійно сидіти на уроці.
Нездатність сконцентруватися.
Спонтанні реакції та різкі зміни настрою.

У якому віці можна розглядати симптоми

Не раніше 5-6 років, оскільки до цього віку нервова система перебуває на стадії формування. Зазвичай, до першого класу гіперактивність зменшується, а увага та самоконтроль починають інтенсивно розвиватися. Якщо цього не відбувається, звичайні “примхи” та “енергійність” можуть свідчити про стан, який вимагає уваги батьків та спеціалістів.

Що потрібно виключити перш ніж говорити про гіперактивність

До того, як пов’язувати поведінку дитини з СДУГ, важливо виключити стани, які зазвичай мають подібні ознаки. Часто причина криється не в характері, а в звичайній фізіології.

Недостатність заліза та вітамінів, особливо залізодефіцитна анемія. За відсутності достатньої кількості кисню клітини мозку починають функціонувати гірше, що може призвести до розсіяності, нестриманості, роздратованості та сонливості.

Нейровоспалення, коли мозок ніби знаходиться у стані “туману”: дитина не чує звернену промову, їй складніше розуміти інструкції, вона “надмірно чутлива”. Така дитина не вередує навмисне, передача сигналів між її тілом та мозком працює недостатньо злагоджено.

Хронічні інфекції та віруси, які при ослабленому імунітеті можуть негативно позначатися на розвитку нервової системи.

Слід враховувати історію вагітності, пологів, падінь, травм голови та операцій – будь-який із цих факторів може провокувати нестабільність поведінки.

Активність сама по собі не є небезпечною, тривожними стають лише симптоми, які не залежать від обставин та тривають місяцями: труднощі зі сном, часті істерики та агресія, проблеми у спілкуванні, затримки розвитку, деструктивна поведінка або завдання шкоди собі та іншим.

Коли необхідно звернутися до невролога чи дитячого психолога

Прояви зі списку нижче часто пов’язані з “поганим характером” або вихованням. Це спосіб дитини боротися із внутрішнім дискомфортом, який вона не може виразити інакше.

Діагноз СДУГ ставиться лише після виключення проблем зі здоров’ям. Батьки не можуть встановити діагноз самостійно, потрібна комплексна оцінка спеціалістів.

Дитина не може розслабитися навіть у спокійній обстановці.
Малюк не усвідомлює кордони та наслідки дій.
Значні проблеми з адаптацією до дитячого садка або школи.
Порушена мова, моторика, увага та навички самообслуговування.

Що станеться, якщо ігнорувати СДУГ та гіперактивність

Дитина, яка не навчилася справлятися зі стресом у дошкільному віці, потім стикається з багатьма труднощами.

Погана адаптація у старших класах;
труднощі у спілкуванні з ровесниками та підлітками;
схильність до конфліктів або, навпаки, відлюдькуватість;
занижена самооцінка та відсутність впевненості;
Проблеми з концентрацією уваги під час навчання та дорослими формами відповідальності.

Якщо не звертати увагу на проблеми, які стоять за гіперактивністю, вони накопичуються та виявляються згодом у вигляді дорослих діагнозів: розлади травлення, головні болі, проблеми із зором, аутоімунні реакції. Тому своєчасна допомога дитині має розглядатися не як “боротьба з її неслухняністю”, а як профілактика появи серйозних проблем у її дорослому житті.

Які методи допомоги дійсно ефективні: тактика для батьків

Найкращий підхід – починати не з ліків, а з базової підтримки нервової системи дитини. Поведінка – завжди наслідок внутрішнього стану, і коли тіло та мозок отримують необхідні умови, гіперактивність та імпульсивність зменшуються природним чином.

Гіперактивність – це мова дитини, за допомогою якої вона ніби говорить: “Мені важко. Мені потрібна підтримка”. Завдання дорослих – не придушувати “неслухняну” поведінку, а з’ясувати її причини. Коли сім’я перестає сприймати дитину як “проблемну” та починає бачити за спалахами емоцій перевантажену нервову систему, змінюється все: атмосфера в домі, відносини в сім’ї та здатність дитини існувати в навколишньому світі. І тоді дитині набагато простіше вирости впевненою, емоційно стабільною та щасливою людиною.

Що дає найбільший ефект

Коли всі показники зі списку нижче покращуються, симптоми СДУГ зменшуються приблизно у 60–80% дітей. Якщо цих змін недостатньо, фахівці додають медикаментозні схеми лікування.

Харчування . Виключення шкідливої їжі, надмірної кількості цукру та молочних продуктів, промислових солодощів та глютену зменшує запалення та стабілізує нервову систему. Чим здоровіший раціон, тим стабільніша психіка дитини.
Режим сну . Засинання до 21:00 – один із найефективніших факторів відновлення нервової системи. Діти, які лягають пізно, об’єктивно гірше розвиваються та більш схильні до емоційних сплесків.
Зменшення стресу в родині . Конфлікти, крики та напруга зводять нанівець будь-які спроби домовитися. Коли дитина чує тільки гучні зауваження батьків, вона перестає реагувати на спокійну мову. Це лише захисна реакція її нервової системи.
Навички емоційного самоконтролю . Дітям важливо не забороняти відчувати емоції, а показувати способи їх безпечного вираження: тупотіти ногами, бити подушку, голосно кричати в неї, малювати злість, рвати папір. Необхідно навчити випускати свої емоції екологічно, а не пригнічувати їх або спрямовувати на інших людей.
Обмеження часу, проведеного перед екраном . У дітей із гіперактивністю гаджети – сильний стимул перезбудження. Їм безпечно використовувати їх не більше 30 хвилин спокійного контенту на день.
Фізична активність . Спортивні секції, активні ігри та тривалі прогулянки (2–3 години на день) допомагають зняти накопичену напругу та стабілізувати поведінку.